dmytro_bond

Капранови. Браво!!!

Так буває що письменник дуже довго шукає свій стиль, свою тему і тд. Капранови шукали дуже довго.

Дві їхні попередні книжки я не зміг здолати. Прочитав не більше декількох десятків перших сторінок. Це при тому, що взагалі-то я читач відповідальний – якщо беруся, рідко коли не дочитую.

Щось там було про якихось відьом, про якихось ідеальних українських спецагентів і таке інше. Коротше кажучи – муть несусвітна. І врешті я для себе записав братів-письменників до «непоганих піарщиків себе любимих» які не вилазять з екрану телевізора і не більше.

Їхню найновішу книжку «Щоденник моєї секретарки» я б не купив би ні за які гроші, знаючи їхній попередній доробок.

Але… Так сталося, що мені цю книжку подарували. А ще я десь почув, ніби-то там про Помаранчеву революцію, і я таки вирішив почитати. Ну якщо вже на шару, то чому б не погортати? J

Я почав читати… і мало не зомлів від несподіванки. Так і хочеться написати «як ніби інші люди писали», але ні. Стиль досить капрановський, з яким я вже встиг ознайомитися.

Але… Тематика! Видно врешті-решт брати Капранови закинули свої попередні невдалі ігри в літературщину, і просто почали писати про себе. Але про себе не письменників, а про себе бізнесменів. Бо вони бізнесмени як раз по-перше, а вже автори по-друге.

І тут вони таки спіймали крокодила за хвіст. Шикарні описи життя-буття сучасного українського бізнесу. Заноси, відкати, розпили, помічниці-секс-партнери, наїзди податкової і таке інше. Цілком правдоподібно і захопливо, і явно видно, що брати знаються на темі «нє по наслишкє».

Сюжет не дуже гостросюжетний, але брати беруть смачно описаними сценами. Мені стиль роману нагадав Бегбедера і Мінаєва. Такий собі сучасний «виробничий» роман з українською специфікою. В Америці багато так пишуть про адвокатів, акціонерні компанії або офісне життя т.д. і такі романи міцно тримаються в списках бестселерів.

У фіналі до всього цього різномаїття і багатющості фактури додається також проблема морального вибору для героя. І вона виглядає цілком таки щиро натурально, особливо коли він мучається у другому турі виборів 2004 року, за кого ж врешті проголосувати «За Юща, чи за Яника.»

На завершення хотів би побажати братам Капрановим викинути, спалити або принаймні нікому не показувати свої попередні книги-невдахи. Їхня літературна кар’єра очевидно почалася з «Щоденника моєї секретарки». З чим їх і вітаю! J

Взагалі до антологій у мене ставлення суто утилітарне. Адже всього в одній книжці можна ознайомитися з творчістю одразу багатьох авторів. Гуртова торгівля, так би мовити. І вирішити, кого б цікаво ще щось почитати, а кого – і до рук не брати в майбутньому.

В цьому плані мені не пощастило. Несподіванок майже не сталося. Дереш, Карпа, Прохасько - їх уже читав. Але й інші нічим особливо не вразили. Можливо Пиркалу почитаю коли-небудь. І можливо Дністрового. Але не зараз, і навіть не в найближчому майбутньому.

Але мабуть краще по списку:

1.Софія Андрухович. Дуже інтригуючий початок, іноді навіть ловиш себе на думці «ух ти», але врешті, абсолютно ніякий фінал, і величезне питання «А що це врешті було?»

2.Дереш. Дуже жалко що у безперечно талановитого хлопця езотерика врешті перемогла белетриста. Класний стиль письма, сюжетно, інтригуюче, але врешті питання «А що це врешті було?»

3.Дністровий. Для мене ще нечитаний автор. Гарний стиль, пару разів я навіть зареготав. Але в основному якось все дуже схематично і передбачено. Щось ще його почитаю.

4. Жадан. Про нього пізніше.

Багато зараз розмов, що мовляв, ЖЖ вмирає... А воно ні фіга не правда. Он мій скромний попередній пост, про те що хтось насрав у моєму підїзді он скільки коментів зібрав! :)

До речі, в продовження теми - став невільним свідком як дві прибиральниці, які прибирають у нас в підїзді (скидуємся їм по 10 грн. щомісяця)  емоційно сперечалися кому ж з них двох прибирати те гівно.

І до речі, виступатиму на святі, присвяченому Дню української писемності та мови, 6 листопада 2011 року 13.00-16.00, на оглядовому майданчику парка Шевченка або у критому театрі там же (залежно від погоди)

Мій виступ десь о 13.30 приблизно. Запрошую! :)

Бомж 
оповідання

1

Я просто не вірив своїм очам. Ні, це не він. Це якась помилка. Цього просто не може бути!

Я щойно вийшов із супермаркету з величезним целофановим пакетом, набитим різними продуктами і відразу неподалік магазину зіштовхнувся з ним майже ніс у ніс.

Брудний, страшний, обдертий, з підбитим оком, він порався біля сміттєвих баків намагаючись знайти там що-небудь поживне. Звичайно, раніше я ніколи не бачив і навіть не міг собі уявити його в такій ситуації, і в такому вигляді. Адже переді мною зараз був натуральний бомж, який явно уже не перший день перебував на вулиці.

Однак як би погано він зараз не виглядав сумнівів не лишалося. Переді мною зараз був саме Сергій, один з моїх колишніх знайомих молодості...

Повністю оповідання можна прочитати на сайті конкурсу.

А також там, як і тут у ЖЖ, можна написати свої відгуки і враження від прочитанного :)